Головні ідеї книги

П'ять травм, які заважають бути собою

Ліз Бурбо, 2000

Чому одне необережне слово близької людини може завдати такого болю, ніби зачепили стару рану? Ліз Бурбо вважає, що майже в кожного є душевні рани з дитинства і маски, якими ми їх прикриваємо. У книжці описано п'ять таких ран, їхні маски і її спосіб знову стати собою. Це авторська система, а не наукова теорія, і сама Бурбо пропонує перевірити її на своєму житті.

Кому підійде

Для всіх, до кого схожі образи повертаються рік у рік, з різними людьми. І для всіх, хто хоче зрозуміти, чому близькі часом реагують різкіше, ніж вимагає привід.

Ти вже не та маленька дитина, яка не мала сил перев'язати свою рану.

Рана під бинтом

Уяви людину зі старою раною на руці. Вона давно до неї звикла і замотала її бинтом, щоб не бачити. Одного разу друг на радощах хапає її за цю руку. Людина кричить від болю, а друг розгублений: він хотів обійняти, а не поранити. Хіба він винен?

Цим образом Ліз Бурбо, письменниця з Канади, пояснює головну думку своєї книжки. За її словами, у багатьох із нас є такі рани, тільки душевні, з дитинства. Бурбо називає їх травмами. Бинт на рані — це маска: спосіб поводитися, який людина вигадала в дитинстві, щоб не відчувати болю. Маска ховає рану, але не лікує її. Тому будь-який дотик до болючого місця відгукується болем, і нам здається, що винен той, хто зачепив.

Бурбо вважає, що майже кожна дитина проходить чотири етапи. Спочатку вона просто радіє життю і тому, що може бути собою. Потім помічає, що дорослим вона така не подобається, і їй боляче. Тоді вона бунтує. А зрештою здається і вдає з себе того, кого від неї чекають. Так, за її моделлю, і з'являються маски.

Ран, за Бурбо, лише п'ять, і в кожної своя маска. Відкинутий стає втікачем. Покинутий стає залежним. Принижений надягає маску мазохіста. Зраджений стає контролером. А той, з ким учинили несправедливо, стає ригідним, тобто жорстким.

Важливо одразу сказати: це власна система авторки. Вона виросла з її семінарів і з її віри в те, що душа ще до народження сама обирає собі родину. Бурбо йде й далі: вона певна, що маску можна побачити за статурою і що маски пов'язані з хворобами. Сама вона прямо пише, що наукових доказів її висновки не мають, і просить не відкидати їх одразу, а перевірити на своєму житті. Саме так цю книжку і варто читати. Почнімо з найранішої рани.

Дівчинка за шафою

До хати прийшли гості, і батьки зустрічали їх на порозі. Саме тоді маленька дівчинка сховалася за шафу. Незабаром усі помітили, що її немає, і кинулися шукати. Дівчинка чула, як росте тривога дорослих, але не виходила. Вона казала собі: «Я хочу, щоб вони мене знайшли. Я хочу, щоб вони зрозуміли, що я існую».

Цю історію Бурбо розповідає як приклад найранішої рани. За її моделлю, це травма відкинутого, і вона з'являється в перший рік життя, а іноді ще до народження. Відкинути, пояснює Бурбо, означає відштовхнути й не хотіти бачити поруч. Тому відкинутий відчуває, що під сумнівом саме його право жити. Дівчинка за шафою так не певна цього права, що влаштовує перевірку: чи помітять, що її немає.

Щоб не відчувати цього болю, людина надягає маску втікача. Вона намагається бути непомітною і поринає у свій вигаданий світ. Бурбо часто бачила це на своїх дводенних семінарах. Наприкінці кожен розповідав, чим йому допомогли заняття, і раптом слово брав учасник, якого вона не помічала всі два дні. Він сидів позаду всіх і мовчав. Майже всі такі учасники пояснювали, що не мали нічого цікавого сказати.

Звідси замкнене коло. Втікач ховається, щоб його не відкинули. Люди перестають його помічати, йому стає ще самотніше, і він ще сильніше почувається непотрібним. Навіть його прагнення все робити ідеально, за Бурбо, росте з тієї самої рани. Втікач не вірить, що сам чогось вартий, і намагається довести свою цінність бездоганною роботою. Він плутає «бути» і «робити».

У мові втікача часто звучать слова «ніхто», «ніщо», «зникнути». Найбільше він боїться паніки. Коли його перебивають, він одразу замовкає і вирішує, що його не варто слухати. Людина без цієї рани в такій самій ситуації подумає, що нецікавою виявилася її фраза, а не вона сама.

Як зрозуміти, що рана гоїться? За Бурбо, ти потроху займаєш дедалі більше місця і сміливіше заявляєш про себе. А якщо хтось поводиться так, ніби тебе немає, це більше не вибиває тебе з колії.

Читати в Livria

Про автора

Ліз Бурбо — канадська письменниця з Квебеку, авторка 13 книжок, серед них бестселер «Слухай своє тіло». Вона заснувала в Квебеку велику школу особистісного розвитку, яка працює в усьому франкомовному світі.

Усі книги автора: Ліз Бурбо

Поняття з книги

  • Травма
  • Мазохіст
  • Автономія
  • Маска: За моделлю Бурбо, це спосіб поводитися, який людина вигадала в дитинстві, щоб не відчувати болю від травми. Маска ховає рану, але не лікує її.
  • Втікач: Маска травми відкинутого в системі Бурбо: людина намагається бути непомітною і замикається в собі. Це образ авторки, а не діагноз.
  • Залежний: Маска травми покинутого в системі Бурбо: людина весь час шукає підтримки й уваги і найбільше боїться самотності.
  • Контролер: Маска травми зради в системі Бурбо: людина хоче все передбачити й перевірити, бо боїться, що її зрадять.
  • Ригідний: Назва походить від латинського слова, що означає «жорсткий, негнучкий». У Бурбо так називається маска травми несправедливості: людина вимагає від себе досконалості і ховає свої почуття.

Усі поняття

Схожі книги