Головні ідеї книги

Історія джазу

Тед Джоя, 1997

Найпершої зірки джазу ніхто з нині живих не чув: від неї не лишилося жодного запису. Піаніст та історик Тед Джоя розповідає, як з африканських ритмів, церковних пісень і духових оркестрів народилася музика, яка скидала шкіру кожні десять років. Після цієї книжки в джазі можна почути не шум, а розмову і зрозуміти, чому він звучить так по-різному.

Кому підійде

Для тих, хто любить музику, але губиться в джазових словах та іменах. І для всіх, кому цікаво, як музика кількох кварталів Нового Орлеана за сто років обійшла весь світ.

Найвпізнаваніша риса джазу за перше століття його історії — можливо, просто небажання сидіти на місці.

Зірка, якої ніхто не чув

Людини, яку називають першою зіркою джазу, не чув ніхто з нині живих. Корнетист Бадді Болден грав у Новому Орлеані на межі XIX і XX століть. За розповідями сучасників, його корнет звучав гучно й вільно: так до нього не грав ніхто. Але жодного запису його гри не збереглося.

Музика, яка згодом обійшла весь світ, починається з легенди. Її історію розповідає Тед Джоя, американський піаніст та історик музики. Він проходить увесь шлях: від барабанів на площі в Новому Орлеані до танцювальних зал, нічних клубів Нью-Йорка, електричних експериментів і суперечок про те, що взагалі вважати джазом.

Головна думка Джої звучить просто: джаз ніколи не стояв на місці. Кожне нове покоління брало те, що зробили вчителі, і переробляло по-своєму.

Розумітися на нотах не потрібно. Кожне музичне слово пояснено саме там, де воно з'являється. А під кінець книжки стане зрозуміло, чому в джазу така неспокійна історія і як його слухати, щоб він перестав бути тлом.

Неділя на площі Конго

Джоя починає історію не в Америці, а в Африці. У традиційній африканській культурі музика була не концертом для глядачів, а частиною життя: її співали за роботою, на обрядах і святах, і брали в ній участь усі.

Звідти прийшли два прийоми, без яких джазу немає. Перший називають так: поклик і відповідь. Один голос кидає фразу, а інші йому відповідають. Другий прийом, поліритмія, — це кілька різних ритмів, які звучать одночасно і сперечаються один з одним.

У Новому Орлеані XIX століття був рідкісний для Америки куточок, де ці традиції жили відкрито. Щонеділі на площі Конго поневолені африканці збиралися танцювати і грати на барабанах. А довкола звучала європейська музика: військові духові оркестри, фортепіано, опери, церковні гімни. Джоя називає тогочасну Луїзіану, мабуть, найбурхливішим плавильним котлом народів, який знало те століття.

Тому шукати в джазу одне джерело марно. Автор наполягає: у музиці чистота — це міф. Джаз виник саме тому, що різні традиції опинилися поруч і змішалися.

Читати в Livria

Про автора

Тед Джоя — американський джазовий піаніст та історик музики. Він написав книжки про блюз дельти Міссісіпі, про джазові стандарти і про джаз Західного узбережжя США.

Усі книги автора: Тед Джоя

Поняття з книги

  • Девіс
  • Гарлем
  • імпровізація
  • Армстронг
  • Олівер
  • Корнет: Мідний духовий інструмент, схожий на трубу, але коротший і з м'якшим звуком. Головний інструмент ранніх джазових оркестрів.
  • Болден: Бадді Болден (1877–1931), корнетист із Нового Орлеана. Його вважають першою зіркою джазу, але жодного запису його гри не збереглося.
  • Поклик і відповідь: Прийом, що прийшов з африканської музики: один голос чи інструмент промовляє фразу, а інші йому відповідають.
  • Поліритмія: Одночасне звучання кількох різних ритмів, які накладаються один на одний.
  • Конго: Площа Конго в Новому Орлеані. У XIX столітті там щонеділі збиралися поневолені африканці, щоб танцювати і грати на барабанах.
  • Блюз: Жанр пісень афроамериканців півдня США з короткою повторюваною формою та особливими «сумними» нотами. Одна з головних основ джазу.
  • Регтайм: Фортепіанна музика кінця XIX і початку XX століття, записана нотами, з бадьорим кроком лівої руки і зсунутими акцентами в правій.
  • Синкопа: Зміщення наголосу в музиці на слабку, несподівану долю. Через синкопи здається, що музика «підстрибує».
  • Креол: Тут: нащадки змішаних франко-африканських родин Луїзіани. Багато з них здобували музичну освіту і читали ноти.
  • Соло: Уривок, у якому один музикант грає головну партію, а решта йому акомпанують.
  • Скет: Джазовий спів без слів, беззмістовними складами, коли голос наслідує інструмент.
  • Страйд: Гарлемський стиль гри на фортепіано: ліва рука стрибає між низькою басовою нотою та акордом у середині клавіатури.
  • Акорд: Кілька нот, які звучать одночасно. Зміна акордів задає гармонію, тобто «забарвлення» мелодії.
  • Біг-бенд: Великий джазовий оркестр із десяти-двадцяти музикантів, розподілених на групи труб, тромбонів, саксофонів і ритм-групу.
  • Аранжування: Заздалегідь розписаний план того, хто з оркестру що грає і в який момент.
  • Гендерсон: Флетчер Гендерсон (1897–1952), керівник оркестру й аранжувальник із Нью-Йорка, один із творців звучання біг-бенду.
  • Гудмен: Бенні Гудмен (1909–1986), кларнетист і керівник оркестру, якого називали «королем свінгу».
  • Свінг: Пружна розгойдана ритміка джазу. Так само називають епоху танцювальних біг-бендів 1930-х і початку 1940-х.
  • Бейсі: Каунт Бейсі (1904–1984), піаніст і керівник оркестру з Канзас-Сіті.
  • Риф: Коротка музична фраза, яку повторюють багато разів поспіль.
  • Еллінгтон: Дюк Еллінгтон (1899–1974), піаніст, композитор і керівник оркестру, автор сотень п'єс.
  • Гонсалвес: Пол Гонсалвес (1920–1974), тенор-саксофоніст оркестру Еллінгтона.
  • Мінтонс: «Мінтонс Плейгаус», клуб у Гарлемі, де на початку 1940-х після основної роботи збиралися молоді музиканти і пробували нове.
  • Монк: Телоніус Монк (1917–1982), піаніст і композитор із упізнаваною кутастою манерою гри.
  • Гіллеспі: Діззі Гіллеспі (1917–1993), трубач, один із творців бібопу.
  • Паркер: Чарлі Паркер (1920–1955), альт-саксофоніст із Канзас-Сіті, один із творців бібопу.
  • Бібоп: Стиль джазу 1940-х років: дуже швидкі темпи, складні акорди і віртуозні соло. Музика для слухання, а не для танців.
  • Кул-джаз: «Прохолодний» джаз кінця 1940-х і 1950-х: м'який звук, стримані соло, спокійні темпи.
  • Хард-боп: Стиль 1950-х років: напористий джаз, який повернув у музику блюз та інтонації церковних пісень.
  • Блейкі: Арт Блейкі (1919–1990), барабанщик, керівник гурту Jazz Messengers, одна з головних постатей хард-бопу.
  • Сілвер: Горас Сілвер (1928–2014), піаніст і композитор, один із творців хард-бопу.
  • Модальний джаз: Джаз, у якому імпровізують не за швидкою зміною акордів, а довго залишаються на одному наборі нот, тобто ладі.
  • Ф'южн: Сплав джазу з роком і фанком, з електричними інструментами. Розквітнув близько 1970 року.
  • Колтрейн: Джон Колтрейн (1926–1967), тенор-саксофоніст і композитор, один із найвпливовіших музикантів другої половини століття.
  • Коулман: Орнетт Коулман (1930–2015), альт-саксофоніст, з якого заведено починати історію фрі-джазу.
  • Фрі-джаз: Вільний джаз кінця 1950-х і 1960-х, де музиканти відмовляються від заздалегідь заданих акордів і форми.
  • Марсаліс: Вінтон Марсаліс (нар. 1961), трубач із Нового Орлеана, захисник джазової традиції, керівник джазової програми Лінкольн-центру в Нью-Йорку.

Усі поняття

Схожі книги