Головні ідеї книги

Психологія та ефективність праці

Гуго Мюнстерберг, 1913

Чому одні вагоноводи двадцять років їздять без аварій, а інші, так само старанні, потрапляють в аварії знову і знову? Психолог Гуго Мюнстерберг переніс лабораторний досвід на фабрику, у контору й у рекламу. Класична книжка 1913 року про те, як знайти людині її справу, а справі — відповідні умови, і де межа психологічних перевірок.

Кому підійде

Для тих, хто обирає роботу або добирає людей і хоче зрозуміти, чому старанна людина зазнає невдачі на одному місці й розквітає на іншому.

Саме ті, хто найслабше помічає повторення, найсильніше його ненавидять.

Робота, обрана навмання

Якось у Бостоні Френк Парсонс покликав до себе всіх хлопців свого району, які наприкінці року закінчували школу. Він хотів дізнатися про їхні плани. Виявилося, що вони майже нічого не знають ні про роботу, до якої прагнуть, ні про те, чи підходять вони для неї. З цієї зустрічі 1908 року виросло маленьке бюро, де кожному випускникові допомагали обрати справу. Так в Америці почалася профорієнтація.

Гуго Мюнстерберг, психолог з Гарварду, бачить у цій історії біду всього суспільства. Вибір роботи, пише він, — одне з двох найважливіших рішень у житті, нарівні з вибором чоловіка чи дружини, а ухвалюють його навмання: з наслідування, заради швидкого заробітку, за чужою порадою або з лінощів. Людина майже нічого не знає про свою увагу, пам'ять і волю, а про те, чого робота вимагає зсередини, знає ще менше. Тому всюди скаржаться, що добрих працівників не знайти, хоча часто люди просто стоять не на своїх місцях.

У книжці 1913 року Мюнстерберг пропонує нову науку і дає їй ім'я «психотехніка». Вона має перенести досвід психологічної лабораторії на фабрику, у контору й у крамницю. Він ставить три питання. Як знайти людину, чий розум найкраще підходить до справи? Як отримати від кожного найкращу роботу? Як досягти потрібного впливу на уми покупців? І одразу ставить межу: психолог каже лише, яким засобом досягти мети, а саму мету обирає суспільство.

Далі будуть вагоноводи, які не винні в аваріях, офіцери, що губляться, коли бачать судно в тумані, пакувальниця, яка дванадцять років загортає лампочки й не нудьгує, і маленьке оголошення, яке запам'ятовують краще за цілу сторінку.

Вагоновод, який не винен в аварії

Трамваї в американських містах потрапляли в аварії так часто, що деякі компанії віддавали на виплати потерпілим до тринадцяти відсотків усього виторгу. І компанії помітили дивну річ. Є водії, у яких за двадцять років майже не було дорожніх пригод: вони ніби заздалегідь відчувають, куди ступить розгублений пішохід. А є інші, не безтурботні й не порушники, з якими аварії трапляються знову і знову. Їм просто не дано цього передбачення.

Мюнстерберга попросили розібратися. Спершу він виміряв час реакції, тобто як швидко людина відповідає рухом на сигнал, і різниці між надійними й аварійними водіями не знайшов. Тоді він вирішив перевіряти не окрему здатність, а весь розумовий акт цілком: як вагоновод стежить за потоком людей і екіпажів і вгадує, хто опиниться на коліях.

Іграшкова модель трамвая тут не годиться, пояснює він. Стернові, які все життя водили справжні судна, плуталися, коли їх просили показати зіткнення на моделях. Важить не зовнішня схожість, а внутрішня схожість душевного стану. Тому вулиця перетворилася на картку: посередині колія з літерами від A до Z, з боків цифри. Одиниця означає пішохода, двійка — коня, трійка — автомобіль, за кількістю кроків за хід. Чорні цифри рухаються вздовж колії, червоні — до неї. Людина крутить ручку, віконце повзе по дванадцяти картках, і треба називати літери, на які потрапить червона цифра. Досвідчені водії зізнавалися, що почуваються як на передній площадці свого вагона.

Результат рахували просто: секунди плюс десять очок за кожну пропущену небезпеку. За оцінкою Мюнстерберга, десятихвилинна перевірка відсіяла б приблизно чверть тих, кого зараз беруть на роботу. І він наполягає, що звинувачувати цих людей нема в чому: на іншому місці вони можуть працювати чудово.

Якщо треба зрозуміти, чи підходить людина для справи, корисно перевіряти головний розумовий акт цієї справи у спрощеному вигляді, а не схожість обстановки й не відповіді в анкеті.

Читати в Livria

Про автора

Гуго Мюнстерберг (1863-1916) був німецьким психологом, учнем Вільгельма Вундта. На запрошення Вільяма Джеймса він переїхав до Гарварду, керував там психологічною лабораторією і одним із перших почав застосовувати психологічні досліди до праці, суду й торгівлі.

Усі книги автора: Гуго Мюнстерберг

Поняття з книги

  • Скотт
  • вагоновод
  • Гарварду
  • Гілбрет
  • Парсонс: Френк Парсонс (1854-1908), американський викладач і громадський діяч. 1908 року відкрив у Бостоні бюро, де випускникам шкіл допомагали обрати професію.
  • Профорієнтація: Допомога у виборі професії з урахуванням того, що людина вміє і до чого схильна, і того, чого вимагає сама робота.
  • Психотехніка: Слово Мюнстерберга для прикладної психології: як використовувати знання про психіку для практичних цілей — у праці, торгівлі, школі та суді.
  • Час реакції: Час від появи сигналу до рухової відповіді, наприклад від спалаху світла до натискання на важіль. У лабораторіях його вимірювали в тисячних частках секунди.
  • Місток: Капітанський місток, майданчик над палубою, звідки вахтовий офіцер керує судном.
  • Аббе: Ернст Аббе (1840-1905), німецький фізик і оптик, керівник оптичного заводу «Карл Цейс» в Єні. Запровадив там восьмигодинний робочий день.

Усі поняття

Схожі книги