Головні ідеї книги

Портрет Доріана Ґрея

Оскар Вайлд, 1890

Юнак дістає те, про що потай мріє кожен, — і спершу щасливий. Але за красу доводиться платити, і розплата вже почалася — тихо, там, куди він намагається не дивитися. Роман про ціну, яку платять душею.

Кому підійде

Тим, хто колись боявся старіти, кого зачаровує краса і хто прагне зрозуміти, чим платять за вічну молодість

Молодість — єдине, що варто мати. Біда лише в тому, що розумієш це, коли вона вже відходить.

Про що ця книга

Уяви майстерню художника в літньому Лондоні. Крізь розчахнуте вікно тягне бузком і пилом нагрітої вулиці, десь у саду сміється дитина, дим цигарок ліниво повзе до стелі. У кімнаті троє. Художник, який написав найкращу картину свого життя і раптом боїться показувати її будь-кому. Знуджений аристократ, звиклий грати чужими долями так само легко, як гарною фразою за обідом. І юнак — Доріан Ґрей: років двадцяти, із золотавими кучерями, ясними синіми очима й по-дитячому чистим обличчям, такий вродливий, що дорослі чоловіки говорять про нього як про витвір мистецтва, — а він сам ще не знає, що з цим робити.

За один цей полудень з ним станеться те, після чого його життя вже не зверне назад. Не буде ні грому, ні диявола з паперами на підпис — буде лише кілька слів, кинутих згарячу, і спільний сміх, і забута за хвилину розмова.

Ця книжка понад сто років не відпускає читачів, бо спокусу в ній упізнаєш до дрижаків. Тут звучить голос, що промовляє вголос те, у чому страшно зізнатися навіть собі: що молодість — єдиний справжній капітал, а сумління — старомодна завада насолоді. Далі — історія про людину, яка повірила цьому голосу. Про те, як далеко можна зайти, якщо у вчинків раптом перестає бути ціна. І про те, чи помічаєш ти ту саму мить, коли перестаєш бути собою.

Лондон, де краса — єдина релігія

Забудь про туманні вулиці й убогість — цей Лондон інакший. Кінець XIX століття, вікторіанська доба суворих звичаїв напоказ, а за фасадом — салони, оперні ложі, заміські прийоми, де дотепна фраза дорожча за щирість, а бездоганний костюм спокутує майже будь-який гріх. Тут у моді естетизм: люблять повторювати, що краса нікому нічого не винна — ні користі, ні моралі, — і в цих вітальнях неважко повірити, що так воно і є.

У кутку однієї такої вітальні літню даму щойно перестали помічати — тільки-но розійшлася чутка, що вона розорена. А за два кроки від неї вся зала сміється з жарту молодого красеня, про якого ходять чутки й гірші. І здається, ніби тут важить не те, що ти зробив, а те, який ти на вигляд, коли про це заговорять. Саме в цей світ зараз увійде юнак, чия зовнішність стане йому і щитом, і, можливо, вироком, але про це поки що ніхто, і він сам найменше, не здогадується.

Висновок — світ, у який ми входимо, вже готовий пробачити красі майже все. Запам'ятай це відчуття: воно ще відіграє свою роль.

Читати в Livria

Про автора

Оскар Вайлд (1854–1900) — ірландський письменник, драматург і найблискучіший дотепник вікторіанської доби, речник естетизму — ідеї про те, що мистецтво існує заради краси, а не заради користі чи моралі.

Чому він написав цю книжку. «Портрет Доріана Ґрея» (1890) — його єдиний роман, і задум народився майже випадково. Позуючи якось для власного портрета, Вайлд зронив, як шкода, що старітиме він, а не зображення на полотні, — з цієї кинутої вголос фрази й виросла вся історія. Роман увібрав головну віру Вайлда — культ краси та насолоди — і водночас його потаємний страх: страх розплати за подвійне життя, яке в пристойному товаристві вело дуже багато хто, зокрема й він сам.

Як його зустріли. Публіка звинуватила книжку в аморальності. У відповідь Вайлд дописав до видання 1891 року зухвалу передмову: немає книжок моральних чи аморальних — є лише добре або погано написані. А за кілька років його власна доля трагічно повторить мотиви роману — суд, ганьба й падіння з самої вершини світського товариства.

Усі книги автора: Оскар Вайлд

Поняття з книги

  • марнославство
  • гедонізм
  • естетизм: мистецька течія кінця XIX століття: мистецтво й краса не зобов'язані служити моралі чи користі
  • декаданс: світовідчуття доби занепаду: культ витонченості, пороку й краси заради самої краси
  • рампа: лінія вогнів перед сценою, що відділяє акторів від зали; переносно — увесь театральний світ
  • антрепренер: власник або управитель театру, що наймає акторів і дає їм ролі
  • парадокс: судження, що звучить суперечливо, але містить у собі несподівану правду
  • дендизм: культ бездоганної зовнішності, манер і стилю як головної чоловічої чесноти
  • вікторіанська: та, що стосується доби правління королеви Вікторії (1837–1901) у Британії — часу суворих звичаїв напоказ

Усі поняття

Схожі книги